Анхеліка Васкес Зарате про Колумбію: відчути політ жовтих метеликів
Анхеліка Васкес Зарате, колумбійка, приїхала в Україну, аби досліджувати тему історичної пам’яті про Голодомор. Для цього вона вступила на Історичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка, де і буде захищати свою кандидатську роботу. У перерві між науковою роботою й уроками української мови Анхеліка дала нам інтерв’ю і розповіла дещо про Колумбію, латиноамериканську поп-музику і Ґабріеля Ґарсію Маркеса.
Ми знаємо, що ти мешкаєш у Києві більше півроку і захоплюєшся вивченням української культури. Нам стало цікаво, чи в процесі освоєння тобі вдалося знайти спільні риси між українською і колумбійською культурами. Як тобі здається, українці і колумбійці чимось схожі?
Так, дещо і справді привернуло мою увагу: як для колумбійців так і українців, земля має величезну цінність. Наші народи відчувають потужну прив'язаність до землі. Мені здається, що тісний зв'язок із землею впливає на наше ставлення до природи та взаємини з іншими людьми. А з соціокультурної точки зору, Україна і Колумбія — аграрні, консервативні країни, де важливу роль відіграють традиції.
Крім того, у нас є багато схожих практик, пов’язаних із сількогосподарчою культурою. Наприклад, та ж картопля була завезена з Латинської Америки і стала основою великої кількості українських страв. Ще один продукт, який нас поєднує, це кава. Я думаю, якщо розвивати цю тему, то можна знайти багато інших точок перетину.
Що ти думаєш про про образ Колумбії в очах міжнародної спільноти? Якою мірою цей образ співвідноситься зі справжньою Колумбією? Яка вона, справжня Колумбія, для тебе?
Я думаю, що в очах міжнародної спільноти, Колумбія — це країна, що намагається зростати, долати півстолітній збройний конфлікт і поратися з нерівністю, яку він загострив. Одним з факторів, що стоїть на заваді миру в країні, стала наркоторгівля. Важливо розуміти, що наркоторгівля не центр конфлікту, а його наслідок. Колумбійський збройний конфлікт — це конфлікт землі. Проблема в тому, що переважна більшість землі належить декільком особам, тоді коли більша частина населення — безземельна. Ця ситуація призвела до формування у 1964 р. Революційних збройних сил Колумбії — Армії Народу (ФАРК), революційна доктрина яких побудована на ідеях марксизму-ленінізму.
Також існує певна політична категорія, яка визначає позицію Колумбії в очах міжнародної спільноти, і це — «недієздатна держава». Так званим «недієздатним державам» бракує політичної легітимності, а їхні уряди не спромоглися гарантувати стабільність, безпеку і права громадян. Іншими словами, це ті держави, які повинні забезпечити суверенітет над усією своєю територією. До речі, протягом багатьох років завдяки міжнародній співпраці Колумбія отримує фінансову та технічну допомогу, щоб забезпечити мир і рівність у країні.
Останнім часом Колумбію називають столицею латиноамериканської поп-музики. Якщо щось і докочується в Україну з Колумбії, то це хіти Карлоса Вівеса, Шакіри і Малуми. Що ти про це думаєш?
[Посмішка]. Я гадаю, що артисти є відображенням часу. Останнім з цього списку з’явився Малума, відповідно першим — Карлос Вівес. Я думаю, що Карлос Вівес — направду чудовий артист, адже його пісні сповнені сенсу і мають значення. Так, Вівес доволі розкручений, але на відміну від інших, його музика виражає самобутність Колумбії. Колумбія — це акордеон, це волинка, це бубон і марімба… це смак, і він його не втратив.
Те саме можна сказати про Шакіру на початку кар’єри. Згодом вона адаптувалася до потреб аудиторії. Рішучі метаморфози у її особистому іміджі і темах пісень відповідали вимогам суспільства, яке прагне безмірно споживати і не думати про те, споживає. Цей останній етап розвитку суспільства, яке нагадує ненаситне жерло вулкана, прекрасно уособлює Малума.
А щодо питомо колумбійської музики, то жанр вальєнато є безперечно важливим і навіть, можна сказати, більш популярним, ніж та сама сальса. Це неймовірно, але куди б ти не пішов, скрізь звучить вальєнато.
Інша точка дотику між Україною та Колумбією це, очевидно, Ґабріель Ґарсія Маркес. Ти помічала різницю у сприйнятті постаті Маркеса українців та колумбійців?
Нобелівська премія принесла світове визнання Ґабріелю Ґарсії Маркесу. В той момент, коли він отримав Нобель, його творчість перестала належати колумбійцям і стала надбанням усього людства. Світ прийняв, розтлумачив по-своєму і засвоїв його творчість. Іншими словами, кожен по-своєму уявляє, де знаходиться Макондо.
Усякий, хто читає Ґабріеля Ґарсію Маркеса, навіть якщо він ніколи не бував у Колумбії, занурюється в його історії таким чином, що переживає унікальний, прекрасний досвід магічного реалізму. Усі тлумачення роману «Сто років самотності» — цінні і мають право на існування. Я вважаю, що в літературному світі немає абсолютної істини. Кожна людина може відчути політ жовтих метеликів у своєму житті!
Ми знаємо, що ти мешкаєш у Києві більше півроку і захоплюєшся вивченням української культури. Нам стало цікаво, чи в процесі освоєння тобі вдалося знайти спільні риси між українською і колумбійською культурами. Як тобі здається, українці і колумбійці чимось схожі?
Так, дещо і справді привернуло мою увагу: як для колумбійців так і українців, земля має величезну цінність. Наші народи відчувають потужну прив'язаність до землі. Мені здається, що тісний зв'язок із землею впливає на наше ставлення до природи та взаємини з іншими людьми. А з соціокультурної точки зору, Україна і Колумбія — аграрні, консервативні країни, де важливу роль відіграють традиції.
Крім того, у нас є багато схожих практик, пов’язаних із сількогосподарчою культурою. Наприклад, та ж картопля була завезена з Латинської Америки і стала основою великої кількості українських страв. Ще один продукт, який нас поєднує, це кава. Я думаю, якщо розвивати цю тему, то можна знайти багато інших точок перетину.
Що ти думаєш про про образ Колумбії в очах міжнародної спільноти? Якою мірою цей образ співвідноситься зі справжньою Колумбією? Яка вона, справжня Колумбія, для тебе?
Я думаю, що в очах міжнародної спільноти, Колумбія — це країна, що намагається зростати, долати півстолітній збройний конфлікт і поратися з нерівністю, яку він загострив. Одним з факторів, що стоїть на заваді миру в країні, стала наркоторгівля. Важливо розуміти, що наркоторгівля не центр конфлікту, а його наслідок. Колумбійський збройний конфлікт — це конфлікт землі. Проблема в тому, що переважна більшість землі належить декільком особам, тоді коли більша частина населення — безземельна. Ця ситуація призвела до формування у 1964 р. Революційних збройних сил Колумбії — Армії Народу (ФАРК), революційна доктрина яких побудована на ідеях марксизму-ленінізму.
Також існує певна політична категорія, яка визначає позицію Колумбії в очах міжнародної спільноти, і це — «недієздатна держава». Так званим «недієздатним державам» бракує політичної легітимності, а їхні уряди не спромоглися гарантувати стабільність, безпеку і права громадян. Іншими словами, це ті держави, які повинні забезпечити суверенітет над усією своєю територією. До речі, протягом багатьох років завдяки міжнародній співпраці Колумбія отримує фінансову та технічну допомогу, щоб забезпечити мир і рівність у країні.
Останнім часом Колумбію називають столицею латиноамериканської поп-музики. Якщо щось і докочується в Україну з Колумбії, то це хіти Карлоса Вівеса, Шакіри і Малуми. Що ти про це думаєш?
[Посмішка]. Я гадаю, що артисти є відображенням часу. Останнім з цього списку з’явився Малума, відповідно першим — Карлос Вівес. Я думаю, що Карлос Вівес — направду чудовий артист, адже його пісні сповнені сенсу і мають значення. Так, Вівес доволі розкручений, але на відміну від інших, його музика виражає самобутність Колумбії. Колумбія — це акордеон, це волинка, це бубон і марімба… це смак, і він його не втратив.
Те саме можна сказати про Шакіру на початку кар’єри. Згодом вона адаптувалася до потреб аудиторії. Рішучі метаморфози у її особистому іміджі і темах пісень відповідали вимогам суспільства, яке прагне безмірно споживати і не думати про те, споживає. Цей останній етап розвитку суспільства, яке нагадує ненаситне жерло вулкана, прекрасно уособлює Малума.
А щодо питомо колумбійської музики, то жанр вальєнато є безперечно важливим і навіть, можна сказати, більш популярним, ніж та сама сальса. Це неймовірно, але куди б ти не пішов, скрізь звучить вальєнато.
Інша точка дотику між Україною та Колумбією це, очевидно, Ґабріель Ґарсія Маркес. Ти помічала різницю у сприйнятті постаті Маркеса українців та колумбійців?
Нобелівська премія принесла світове визнання Ґабріелю Ґарсії Маркесу. В той момент, коли він отримав Нобель, його творчість перестала належати колумбійцям і стала надбанням усього людства. Світ прийняв, розтлумачив по-своєму і засвоїв його творчість. Іншими словами, кожен по-своєму уявляє, де знаходиться Макондо.
Усякий, хто читає Ґабріеля Ґарсію Маркеса, навіть якщо він ніколи не бував у Колумбії, занурюється в його історії таким чином, що переживає унікальний, прекрасний досвід магічного реалізму. Усі тлумачення роману «Сто років самотності» — цінні і мають право на існування. Я вважаю, що в літературному світі немає абсолютної істини. Кожна людина може відчути політ жовтих метеликів у своєму житті!
