Антоніу Лобу Антунеш: «Хороша книга — це впорядкована ілюзія»
Португальський новеліст, вічний кандидат на Нобелівську премію,
презентує свій останній роман «De la naturaleza de los dioses» (ісп.
«Про природу богів»).
Настане той день (або ж ні — у цьому ми покладаємося на авторитет Шведської академії), коли Антоніу Лобу Антунешу (Лісабон, 1942) нічого не залишиться, як вдягнути смокінг, і продовжуючи естафету Сарамагу, прийти на побачення з паном Нобелем. Але до того часу португальський письменник буде й далі крокувати власним шляхом, переливаючи свої спогади у все більш заплутані романи і створюючи книги, які, за його словами, ніщо інше, як божевілля, підрихтоване ножицями.
«Хороша книга — це впорядкована ілюзія», — відстоює свою позицію одвічний кандидат на Нобелівську премію, під час відкритої зустрічі з письменником у Барселоні. Він пригадує, про що йдеться у романі «Про природу богів» (вид-во «Literatura Random House»), щойно опублікованому іспанською та каталонською. «Я не дуже добре пам’ятаю цю книгу, але мені хотілося б поговорити про події світу мільярдерів», — говорить автор понад 30 виданих творів, який, здавалося б, щоразу пише оригінальну історію з чистого аркуша, щойно завершивши попередню. «Писати дуже складно, дуже непросто. Два місяці тому я розпочав нову книгу, і все, що маю наразі — це тридцять коротких епізодів; Я все ще незадоволений», — ділиться письменник досвідом. Його слова набирають більше ваги і в контексті таких слів: «Книга повинна становити виклик». А письменництво, додає він, — «це постійна боротьба зі словами і неспроможністю писати».
Боротьба зі словами і, якщо глянути з іншого боку, боротьба за ті самі спогади, що повертають його у дитинство; у ті дні, п'янкі і квітучі, коли він зрозумів, що в Португалії тих часів існувала «дуже разюча» нерівність між представниками різних соціальних станів. «Це все видавалося мені дуже дивним, бо я виходив на вулицю, а там усі були такими бідними», — згадує Лобу Антунеш. Це викликало великий подив у того, хто успадкував шляхетний титул від свого дідуся, жив разом з родиною у великому маєтку вісімнадцятого сторіччя, а саме життя здавалося низкою реверансів та інших жестів поваги. «Коли я, ще дитиною, заходив до будинку моєї бабусі, всі підхоплювалися зі своїх місць; коли я переступав поріг храму, священник підіймався. Я не міг цього збагнути», — каже він.
Можливо, саме тому зараз Антоніу Лобу Антунешу шукає ці відповіді у романі «Про природу богів», на сторінках якого перетинаються долі скромної продавчині книг та старенької пані, яка живе одна у великому маєтку. У сюжеті відчутно відлуння колишньої слави та світогляду аристократії, а авторський шифр твору зрозуміти «доволі складно». «Я народився у сім'ї, яка була з усім цим споріднена, тож намагався говорити про таких, як ми, тонко, щоб не образити», — зазначає.
Ця обережність у словах зникає, щойно він береться хвалити своїх друзів, як-от Хуана Марсе, Анну-Марію Моікс або Кармен Балселлс — «настільки істинну жінку, що вона не боялася бути і чоловіком». І здається, що з віком все значно спрощується. «Є лише дві речі, які чогось вартують — це любов і дружба. Решта — маячня», — говорить рішучий захисник мистецтва як засобу гуманізації. «Саме воно змусило нас з чотирьох лап стати на рівні ноги» — запевняє він.
На протилежному боці, себто жахіть, Лобу Антунеш також засвоїв певні уроки, зокрема під час колоніальної війни в Анголі, куди був завербований як військовий лікар. Ця подія стала важливим матеріалом для його подальшої літературної творчості. Лобу Антунеш заплатив свою ціну, залишивши в окопах частинку власного Я.
«Я повернувся іншим», — запевняє автор роману «Cartas de la guerra» (ісп. «Воєнні листи»), рішуче відкидаючи будь-які натяки на героїзм. «Я боявся, я не хотів їхати, але якби я втік, то опинився б під загрозою вже ніколи не повернутися в Португалію. Окрім того, я не хотів розпалювати революцію, сидячи в паризькому кафе. Революція робиться зсередини», — пояснив він перед тим, як переключитися в розмові на політичну ситуацію в Каталонії та боягузтво колишнього президента генералітету Карлеса Пучдемона. «Я не розбираюся в цьому достатньо, щоб робити висновки, але я збентежений, що президент зараз перебуває в Бельгії, чи де б він там не був», — каже письменник.
Текст оригіналу: https://www.abc.es/cultura/libros/abci-antonio-lobo-antunes-buen-libro-delirio-estructurado-201911270126_noticia.html
Переклала Бабух Юлія
Настане той день (або ж ні — у цьому ми покладаємося на авторитет Шведської академії), коли Антоніу Лобу Антунешу (Лісабон, 1942) нічого не залишиться, як вдягнути смокінг, і продовжуючи естафету Сарамагу, прийти на побачення з паном Нобелем. Але до того часу португальський письменник буде й далі крокувати власним шляхом, переливаючи свої спогади у все більш заплутані романи і створюючи книги, які, за його словами, ніщо інше, як божевілля, підрихтоване ножицями.
«Хороша книга — це впорядкована ілюзія», — відстоює свою позицію одвічний кандидат на Нобелівську премію, під час відкритої зустрічі з письменником у Барселоні. Він пригадує, про що йдеться у романі «Про природу богів» (вид-во «Literatura Random House»), щойно опублікованому іспанською та каталонською. «Я не дуже добре пам’ятаю цю книгу, але мені хотілося б поговорити про події світу мільярдерів», — говорить автор понад 30 виданих творів, який, здавалося б, щоразу пише оригінальну історію з чистого аркуша, щойно завершивши попередню. «Писати дуже складно, дуже непросто. Два місяці тому я розпочав нову книгу, і все, що маю наразі — це тридцять коротких епізодів; Я все ще незадоволений», — ділиться письменник досвідом. Його слова набирають більше ваги і в контексті таких слів: «Книга повинна становити виклик». А письменництво, додає він, — «це постійна боротьба зі словами і неспроможністю писати».
Боротьба зі словами і, якщо глянути з іншого боку, боротьба за ті самі спогади, що повертають його у дитинство; у ті дні, п'янкі і квітучі, коли він зрозумів, що в Португалії тих часів існувала «дуже разюча» нерівність між представниками різних соціальних станів. «Це все видавалося мені дуже дивним, бо я виходив на вулицю, а там усі були такими бідними», — згадує Лобу Антунеш. Це викликало великий подив у того, хто успадкував шляхетний титул від свого дідуся, жив разом з родиною у великому маєтку вісімнадцятого сторіччя, а саме життя здавалося низкою реверансів та інших жестів поваги. «Коли я, ще дитиною, заходив до будинку моєї бабусі, всі підхоплювалися зі своїх місць; коли я переступав поріг храму, священник підіймався. Я не міг цього збагнути», — каже він.
Можливо, саме тому зараз Антоніу Лобу Антунешу шукає ці відповіді у романі «Про природу богів», на сторінках якого перетинаються долі скромної продавчині книг та старенької пані, яка живе одна у великому маєтку. У сюжеті відчутно відлуння колишньої слави та світогляду аристократії, а авторський шифр твору зрозуміти «доволі складно». «Я народився у сім'ї, яка була з усім цим споріднена, тож намагався говорити про таких, як ми, тонко, щоб не образити», — зазначає.
Ця обережність у словах зникає, щойно він береться хвалити своїх друзів, як-от Хуана Марсе, Анну-Марію Моікс або Кармен Балселлс — «настільки істинну жінку, що вона не боялася бути і чоловіком». І здається, що з віком все значно спрощується. «Є лише дві речі, які чогось вартують — це любов і дружба. Решта — маячня», — говорить рішучий захисник мистецтва як засобу гуманізації. «Саме воно змусило нас з чотирьох лап стати на рівні ноги» — запевняє він.
На протилежному боці, себто жахіть, Лобу Антунеш також засвоїв певні уроки, зокрема під час колоніальної війни в Анголі, куди був завербований як військовий лікар. Ця подія стала важливим матеріалом для його подальшої літературної творчості. Лобу Антунеш заплатив свою ціну, залишивши в окопах частинку власного Я.
«Я повернувся іншим», — запевняє автор роману «Cartas de la guerra» (ісп. «Воєнні листи»), рішуче відкидаючи будь-які натяки на героїзм. «Я боявся, я не хотів їхати, але якби я втік, то опинився б під загрозою вже ніколи не повернутися в Португалію. Окрім того, я не хотів розпалювати революцію, сидячи в паризькому кафе. Революція робиться зсередини», — пояснив він перед тим, як переключитися в розмові на політичну ситуацію в Каталонії та боягузтво колишнього президента генералітету Карлеса Пучдемона. «Я не розбираюся в цьому достатньо, щоб робити висновки, але я збентежений, що президент зараз перебуває в Бельгії, чи де б він там не був», — каже письменник.
Текст оригіналу: https://www.abc.es/cultura/libros/abci-antonio-lobo-antunes-buen-libro-delirio-estructurado-201911270126_noticia.html
Переклала Бабух Юлія
