Mario Benedetti en ucraniano | Маріо Бенедетті українською (ч. 2)


Маріо Бенедетті – один з найвідоміших іспаномовних письменників сучасності. Народжений у 1920 році в Уругваї, Маріо Бенедетті спромігся за 88 років свого життя здобути неабияку прихильність читачів та залишивши світу багатожанрову спадщину. Метою нашого Конкурсу перекладів 2016 р. було створення якісних україномовних перекладів, які б допомогли ознайомити українського читача з творчим доробком Маріо Бенедетті. ЧАСТИНА 2

12. IL CUORE1 (пер. Марач Віктор)
Вже ніхто не вирізьблює
на стінах,
стовбурах:
Луїс і Марія,
Ракель і Карлос,
Марта і Альфонсо –
разом два серця
поєднані.
Нині закохані пари
читають ці старомодні
кострубаті ніжності
на стінах,
стовбурах
і коментують
роки ті,
перш аніж розстатись
назавжди.

1 Il cuore (італ.) – серце
Вірш опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.
***
13. ІNFORME SOBRE CARICIAS
Звіт про пестощі (пер. Марач Віктор)
1
Пестощі – це мова,
й коли твої пестощі мовлять до мене,
то не хочу, щоб вони замовкали.

2
Пестощі не є копією
інших пестощів віддалених;
це нова їх версія,
і майже завжди краща.

3
Це свято для шкіри,
доки пестощі тривають;
й коли кінчаються – вже немає
захисту від хтивості.
4
Пестощі в сновидіннях –
це чудо й чарівність,
але в них є той недолік,
що не дають відчуття дотику.
5
Мов авантюра й загадка,
пестощі починаються ще до того,
як стають власне пестощами.
6
Й цілком зрозуміло, що краще
не самі пестощі,
а їх продовження.
***
14. INTIMIDAD
Близькість (пер. Лесько Олег)
Разом спимо
прокидаємося разом
а поміж тим
вбиваємо і народжуємо час
не важить нічого ні твій сон
ні мій сон
ми неповороткі
або ж занадто обережні
ми думаємо що чайка
не впаде
ми віримо що це закляття
вічне
що бій — лиш наш
або нічий
разом живемо
гинемо разом
однак падіння наше —
лише жарт
дрібниця порив вітру
лиш слід
здобутий і втрачений
рай
наша близькість
уже така безкрайня
що смерть таїть її
у своїй порожнечі
розкажи мені
свій біль про який мовчиш
я ж натомість буду відвертий із тобою
до останку
самотня ти
і я один
але часом
і самотність
буває          
      пристрастю.
***
15. La secretaria ideal
Ідеальна секретарка (пер. Марач Віктор)
Я секретарка
ідеальна.
Мій шеф елегантний,
мій шеф такий вдалий:
високий, статечний,
він – шеф досконалий.

Й коли щось надрукувати
В шефа потреба нагальна –
я секретарка
ідеальна.

В шефа мого дружина,
двоє діток і три служниці;
все ж інше, дружині принаймні, –
уваги не варті дрібниці.

Й коли шеф жартує, що схожість
в нас є, й не лишень візуальна, –
я секретарка
ідеальна.

“Мустанг” в нього, й ще є квартира,
та не для душі спасіння;
буваєм там іноді разом:
я й муки його сумління.

Й коли примирливо мовить,
що провина ця не фатальна, –
я секретарка
ідеальна.

Мій шеф у літах уже,
хоч це приховати старається:
та черевце не втаїти,
як в темряві одягається.

Й коли, позіхаючи, каже:
“Не зараз, ні – слабкість загальна” –
я секретарка
ідеальна.

Коли він іде від мене,
мій шеф і стара вже людина, –
зніяковіла я, біля дзеркала
стою не одну ще хвилину.

Й сама собі повторюю,
це заклинання ритуальне:
“Я секретарка
ідеальна”.
Вірш опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.
***
16. LOVERS GO HOME1 (пер. Марач Віктор)
Тепер, як займається день,
вертаюся до твого погляду:
і ти знаходиш мене чудовим,
і я знаходжу тебе ще гарнішою;
тепер, як нарешті
стає цілком ясно,
де ти знаходишся і де – я,

усвідомлюю вперше,
що маю спроможність
завести із тобою
дружбу, міцну настільки,
що межує
із територією кохання;
той, хто надію втратив,
задивляється на нас
із заздрістю
й на завершення організував би
екскурсію,
щоб прийти і запитати,
як нам це вдається.

1Lovers go home (анг.) – коханці йдуть додому
***
17.          Madrigal en cassette
Мадригал на касеті (пер. Вротна Юлія)

Тепер натиснула коли ти
кнопку play
насмілюся тобі сказати те
що не посмів би
я промовить
тет-а-тет
натисни заодно
і кнопку stop

Вірш опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.

***

18. NO TE SALVES
Не жалій себе (пер. Марач Віктор)
Не зупиняйся
на півдорозі,
не остуджуй радості,
не жадай без бажання,
не жалій себе
ні тепер, ні будь-коли;
не жалій себе,
не заспокоюйся,
не відгороджуйся від світу
затишним куточком,
не опускай повіки,
важкі, наче вирок;
не тамуй спраги без губ,
не засинай без дрімоти,
не розмірковуй холоднокровно,
не осуджуй передчасно.

Але якщо,
незваючи на все,
тобі це не вдасться;
і остуджуватимеш радість,
і жадатимеш без бажання,
і жалітимеш себе зараз,
і заспокоїшся,
і відгороджуватимешся від світу
затишним куточком,
і опускатимеш повіки,
важкі, наче вирок;
й тамуватимеш спрагу без губ,
і засинатимеш без дрімоти,
і розмірковуватимеш холоднокровно,
і осуджуватимеш передчасно,
і зупинятимешся
на півдорозі,
і жалітимеш себе –
що ж, тоді
не залишайся зі мною.

Вірш опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.

***
19. ONCE
Одинадцять (пер. Важеніна Марина)
Жоден святий отець
Досі не може пояснити
Чому не існує
Одинадцятої заповіді
Яка б застерігала жінку
Жадати чоловіка
Своєї ближньої.
Вірш опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.
***
20. REPASO HISTORICO
Історичний огляд (пер. Марач Віктор)
Більше з ностальгією, ніж із захопленням
згадую одна за одною своїх жінок:

з першою пізнав я небо,
із другою освоїв землю,
від третьої дар – дівочий усміх;
запам’яталась шкірою четверта,
п’яддю кожною – п’ята,
цілунком побіжним – шоста,
сьома – інакшістю і незбагненністю,
восьма – єретичною непостійністю,
дев’ята – грайливістю показною;
десята не прийде більше;

насправді
вже протягом певного часу дехто
головою схиляється до одинадцятої,
що задрімала біля нього.

***

21. ROSTRO DE VOS
Твоє обличчя (пер. Здір Ольга)

Моя самотність
така велелюдна
така сповнена спогадами
і твоїми обличчями
і далекими прощаннями
і вітальними поцілунками
у першого у останнього
та у інших вагонів

моя самотність
така велелюдна
що я можу її шикувати
мов процесію
за кольорами
габаритами
і обіцянками
за сезонами
і відчуттями
на смак і на дотик

тепер уже зовсім без трепету
обіймаю твої відсутності
і це мені допомагає
якось давати раду
собі із твоїм обличчям
що завжди переді мною

я по вінця тінями сповнений
ночами бажаннями сміхом
а ще лайкою і прокльонами

ось збираються мої гості
наче сни юрмою надходять
із твоїми новими зазлостями
із твоєю нещирістю
я їх геть вимітаю за двері
аби залишитись нарешті
наодинці з твоїм обличчям
яке зберігаю у спогаді

а проте це обличчя
дивиться не на мене
цими очима кохання
які уже не кохають
наче їжа
що свій голод шукає
вони глядять і глядять
і день мій згасає

зникають стіни
і залишається ніч
зникають спогади
і не лишається нічого

уже заплющує очі
це моє твоє обличчя

і існує лише самотність
така спустошена.


Вірш опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.