Mario Benedetti en ucraniano | Маріо Бенедетті українською (ч. 2)
Маріо Бенедетті – один з найвідоміших іспаномовних письменників сучасності. Народжений у 1920 році в Уругваї, Маріо Бенедетті спромігся за 88 років свого життя здобути неабияку прихильність читачів та залишивши світу багатожанрову спадщину. Метою нашого Конкурсу перекладів 2016 р. було створення якісних україномовних перекладів, які б допомогли ознайомити українського читача з творчим доробком Маріо Бенедетті. ЧАСТИНА 2
12. IL CUORE1 (пер. Марач Віктор)
Вже ніхто не
вирізьблює
на стінах,
стовбурах:
Луїс і Марія,
Ракель і Карлос,
Марта і Альфонсо –
разом два серця
поєднані.
Нині закохані пари
читають ці
старомодні
кострубаті
ніжності
на стінах,
стовбурах
і коментують
роки ті,
перш аніж
розстатись
назавжди.
1 Il cuore (італ.) – серце
Вірш
опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.
***
13.
ІNFORME
SOBRE CARICIAS
Звіт про пестощі (пер. Марач Віктор)
1
Пестощі – це мова,
й коли твої
пестощі мовлять до мене,
то не хочу, щоб вони
замовкали.
2
Пестощі не є
копією
інших пестощів
віддалених;
це нова їх версія,
і майже завжди
краща.
3
Це свято для
шкіри,
доки пестощі
тривають;
й коли кінчаються
– вже немає
захисту від
хтивості.
4
Пестощі в
сновидіннях –
це чудо й
чарівність,
але в них є той
недолік,
що не дають
відчуття дотику.
5
Мов авантюра й
загадка,
пестощі
починаються ще до того,
як стають власне
пестощами.
6
Й цілком
зрозуміло, що краще
не самі пестощі,
а їх
продовження.
***
14.
INTIMIDAD
Близькість (пер. Лесько Олег)
Разом спимо
прокидаємося разом
а поміж тим
вбиваємо і народжуємо час
не важить нічого ні твій сон
ні мій сон
ми неповороткі
або ж занадто обережні
ми думаємо що чайка
не впаде
ми віримо що це закляття
вічне
що бій — лиш наш
або нічий
разом живемо
гинемо разом
однак падіння наше —
лише жарт
дрібниця порив вітру
лиш слід
здобутий і втрачений
рай
наша близькість
уже така безкрайня
що смерть таїть її
у своїй порожнечі
розкажи мені
свій біль про який мовчиш
я ж натомість буду відвертий із тобою
до останку
самотня ти
і я один
але часом
і самотність
буває
пристрастю.
***
15.
La secretaria ideal
Ідеальна
секретарка (пер. Марач Віктор)
Я секретарка
ідеальна.
Мій шеф елегантний,
мій шеф такий вдалий:
високий, статечний,
він – шеф досконалий.
Й коли щось надрукувати
В шефа потреба нагальна –
я секретарка
ідеальна.
В шефа мого дружина,
двоє діток і три служниці;
все ж інше, дружині принаймні, –
уваги не варті дрібниці.
Й коли шеф жартує, що схожість
в нас є, й не лишень візуальна, –
я секретарка
ідеальна.
“Мустанг” в нього, й ще є квартира,
та не для душі спасіння;
буваєм там іноді разом:
я й муки його сумління.
Й коли примирливо мовить,
що провина ця не фатальна, –
я секретарка
ідеальна.
Мій шеф у літах уже,
хоч це приховати старається:
та черевце не втаїти,
як в темряві одягається.
Й коли, позіхаючи, каже:
“Не зараз, ні – слабкість загальна” –
я секретарка
ідеальна.
Коли він іде від мене,
мій шеф і стара вже людина, –
зніяковіла я, біля дзеркала
стою не одну ще хвилину.
Й сама собі повторюю,
це заклинання ритуальне:
“Я секретарка
ідеальна”.
Вірш опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.
***
16.
LOVERS GO HOME1 (пер. Марач Віктор)
Тепер, як
займається день,
вертаюся до твого
погляду:
і ти знаходиш мене
чудовим,
і я знаходжу тебе
ще гарнішою;
тепер, як нарешті
стає цілком ясно,
де ти знаходишся і
де – я,
усвідомлюю вперше,
що маю
спроможність
завести із тобою
дружбу, міцну
настільки,
що межує
із територією
кохання;
той, хто надію
втратив,
задивляється на
нас
із заздрістю
й на завершення
організував би
екскурсію,
щоб прийти і
запитати,
як нам це
вдається.
1Lovers go
home (анг.) – коханці йдуть додому
***
17.
Madrigal en
cassette
Мадригал на касеті (пер. Вротна Юлія)
Тепер натиснула коли ти
кнопку play
насмілюся тобі сказати те
що не посмів би
я промовить
тет-а-тет
натисни заодно
і кнопку stop
Вірш опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017
року.
***
18.
NO TE SALVES
Не
жалій себе (пер. Марач Віктор)
Не зупиняйся
на півдорозі,
не остуджуй
радості,
не жадай без
бажання,
не жалій себе
ні тепер, ні будь-коли;
не жалій себе,
не заспокоюйся,
не відгороджуйся
від світу
затишним куточком,
не опускай повіки,
важкі, наче вирок;
не тамуй спраги
без губ,
не засинай без
дрімоти,
не розмірковуй
холоднокровно,
не осуджуй
передчасно.
Але якщо,
незваючи на все,
тобі це не
вдасться;
і остуджуватимеш
радість,
і жадатимеш без
бажання,
і жалітимеш себе
зараз,
і заспокоїшся,
і
відгороджуватимешся від світу
затишним куточком,
і опускатимеш
повіки,
важкі, наче вирок;
й тамуватимеш
спрагу без губ,
і засинатимеш без дрімоти,
і
розмірковуватимеш холоднокровно,
і осуджуватимеш
передчасно,
і зупинятимешся
на півдорозі,
і жалітимеш себе –
що ж, тоді
не залишайся зі
мною.
Вірш
опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.
***
19.
ONCE
Одинадцять (пер.
Важеніна Марина)
Жоден святий отець
Досі не може пояснити
Чому не існує
Одинадцятої заповіді
Яка б застерігала жінку
Жадати чоловіка
Своєї ближньої.
Досі не може пояснити
Чому не існує
Одинадцятої заповіді
Яка б застерігала жінку
Жадати чоловіка
Своєї ближньої.
Вірш опубліковано в журналі
Всесвіт, №1-2, 2017 року.
***
20.
REPASO HISTORICO
Історичний огляд (пер. Марач Віктор)
Більше з ностальгією,
ніж із захопленням
згадую одна за
одною своїх жінок:
з першою пізнав я
небо,
із другою освоїв
землю,
від третьої дар –
дівочий усміх;
запам’яталась
шкірою четверта,
п’яддю кожною –
п’ята,
цілунком побіжним
– шоста,
сьома – інакшістю
і незбагненністю,
восьма – єретичною
непостійністю,
дев’ята –
грайливістю показною;
десята не прийде
більше;
насправді
вже протягом
певного часу дехто
головою схиляється
до одинадцятої,
що задрімала біля
нього.
***
21.
ROSTRO DE VOS
Твоє обличчя (пер. Здір
Ольга)
Моя самотність
така велелюдна
така сповнена
спогадами
і твоїми обличчями
і далекими
прощаннями
і вітальними
поцілунками
у першого у
останнього
та у інших вагонів
моя самотність
така велелюдна
що я можу її
шикувати
мов процесію
за кольорами
габаритами
і обіцянками
за сезонами
і відчуттями
на смак і на дотик
тепер уже зовсім
без трепету
обіймаю твої
відсутності
і це мені
допомагає
якось давати раду
собі із твоїм
обличчям
що завжди переді
мною
я по вінця тінями
сповнений
ночами бажаннями
сміхом
а ще лайкою і
прокльонами
ось збираються мої
гості
наче сни юрмою
надходять
із твоїми новими
зазлостями
із твоєю нещирістю
я їх геть вимітаю
за двері
аби залишитись
нарешті
наодинці з твоїм
обличчям
яке зберігаю у
спогаді
а проте це обличчя
дивиться не на
мене
цими очима кохання
які уже не кохають
наче їжа
що свій голод
шукає
вони глядять і
глядять
і день мій згасає
зникають стіни
і залишається ніч
зникають спогади
і не лишається
нічого
уже заплющує очі
це моє твоє
обличчя
і існує лише
самотність
така спустошена.
Вірш
опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.