Mario Benedetti en ucraniano | Маріо Бенедетті українською (ч.1)
Маріо Бенедетті – один з найвідоміших
іспаномовних письменників сучасності. Народжений у 1920 році в Уругваї, Маріо
Бенедетті спромігся за 88 років свого життя здобути неабияку прихильність
читачів та залишивши світу багатожанрову спадщину. Метою нашого Конкурсу перекладів 2016 р. було створення якісних україномовних
перекладів, які б допомогли ознайомити українського читача з творчим доробком
Маріо Бенедетті. ЧАСТИНА 1
Ліворуч від дуба (пер. Марчук Марина)
Не знаю чи якогось
разу з вами це траплялось
але Ботанічний Сад
це заснулий парк
у якому можна
відчути себе деревом або ближнім
якщо тільки
попередньо буде виконана умова.
Аби місто існувало
спокійнісінько далеко.
Секрет в тому щоб
опертися скажімо на стовбур
і слухати через
повітря що ловить мертві звуки
як у Мільяні та
Рейес1 біжать галопом трамваї.
Не знаю чи якогось
разу з вами це траплялось
але Ботанічний Сад
завжди мав
приємну схильність
до мрій
до того щоб комахи
піднімалися по ногах
а меланхолія
спускалася по руках
аж поки не стиснеш
кулак і не спіймаєш її.
Врешті-решт секрет
у тому щоб дивитися вгору
і бачити як хмари
змагаються за крони дерев
і бачити як гнізда
змагаються за пташок.
Не знаю чи якогось
разу з вами це траплялось
так але закохані
що тікають в Ботанічний
ті що виходять з
таксі чи спускаються з хмари
говорять зазвичай
на теми неважливі
і фанатично
дивляться одне одному в очі
так ніби кохання
це коротесенький тунель
і вони споглядають
один одного зсередини цього кохання.
Он ті двоє
наприклад ліворуч від дуба
(я також міг би
назвати його мигдалем чи араукарією
через мої убогі
знання про Пана2 і Ліннея3)
говорять і як
видно слова
розчулюються дивлячись
на них
оскільки до мене
недолітає навіть їхній відгомін.
Не знаю чи якогось
разу з вами це траплялось
але це прекрасно
уявляти що вони кажуть
особливо коли він
кусає травинку
а вона залишає
туфельку на газоні
особливо коли у
нього сумна статура
а вона хоче
посміхнутися але не може.
Як на мене хлопець
говорить те
що говориться
іноді у Ботанічному Саду
вчора прийшла
осінь
осіннє сонце
і я відчув себе
щасливим
як давно не
відчував
яка ж ти красива
я люблю тебе
у моєму сні
нічному
грамофони слухають
вітер над морем
і звісно той звук
це теж тиша
поглянь на мене
сюди
я люблю тебе
я охоче працюю
рахую цифри
роблю записи
сперечаюся з
кретинами
відволікаюся і
богохульствую
дай мені свою руку
а тепер
ти ж знаєш
я люблю тебе
я думаю іноді про
Бога
ну гаразд не так
часто
мені не
подобається красти
його час
і крім того він
далеко
а ти поруч
прямо зараз я
сумую
я сумую і люблю
тебе
мабуть проходять
години
вулиця як річка
дерева що
допомагають
небо
друзі
яке щастя
я люблю тебе
давним-давно я був
дитиною
давно і яка
різниця
доля була простою
все одно що ввійти
у твої очі
дозволь мені
ввійти
я люблю тебе
як добре що я
люблю тебе
Не знаю чи якогось
разу з вами це траплялось
але зненацька
можна зрозуміти
що насправді мова
йде про дещо більш скорботне
одну з цих
танталових і випадкових любовей
яких не визнає
Бог, бо ревнує.
Погляньте він
ніжно звинувачує
вона оперлася на
кору дерева
погляньте він
поступово викреслює спогади
вона загадково
впадає у сум’яття.
Як на мене хлопець
говорить те
що говориться
іноді у Ботанічному Саду
ти це сказала
наше кохання
завжди було
мертвим дитям
лише зрідка
здавалося
що воно буде жити
що воно нас
переможе
але ми обоє були
такими сильними
що залишили його
без крові
без майбутнього
без неба
мертве дитя
і все
чудесне і
приречене
можливо у нього
була б усмішка
як у тебе
солодка і глибока
можливо у нього
була б сумна душа
як моя душа
дурниця
можливо з часом
він навчився б
викручуватися
використовувати
світ
але такі дитя які
приходять
мертві з любові
мертві зі страху
мають таке велике
серце
що без відома самі
себе знищують
ти це сказала
наше кохання
завжди було
мертвим дитям
яка сильна і щира
правда
яка легка правда і
як прикро
я уявляв собі що
це було дитя
всього лиш мертве
дитя
тепер коли
залишається
всього лиш
залишається
міряти віру і
пам’ятати
ким би ми могли
бути
для нього
що не міг бути
нашим
що ще
можливо коли
настане двадцять третє квітня і безодня
де б ти не була
принеси йому квіти
я також піду з
тобою .
Не знаю чи якогось
разу з вами це траплялось
але Ботанічний Сад
це заснулий парк
який прокидається
лише від дощу.
Сьогодні остання
хмара вирішила залишитися
і ми мокнемо як
веселі волоцюги.
Секрет у тому щоб
піти з обережністю
аби не вбити
жодного жука-скарабея
і не наступити на
гриби які користуються миттю
щоб відчайдушно
народитися.
Без попередження я
повертаюся а ті двоє
залишаються там
ліворуч від дуба
вічні і сховані у
дощі
кажучи одне одному
хтозна яку тишу.
Не знаю чи якогось
разу з вами це траплялось
але коли дощ йде
над Ботанічним
там залишаються
лише привиди.
Ви можете йти.
Я залишусь.
Примітки:
1 – райони міста Монтевідео.
2 – грецький бог дикої природи.
3 - шведський природознавець, ботанік, зоолог та
лікар, видатний учений XVIII століття, автор
праці «Система природи» («Systema Naturae»), де було вперше
запропоновано наукову класифікацію
відомих тоді рослин та тварин.
***
2.
Corazón Coraza
КРИЦЕВЕ СЕРЦЕ (пер. Жищинська
Анастасія)
Тому що маю тебе і
не маю
тому що думаю про
тебе
тому що в ночі очі
розплющені
тому що ніч іде і говорить
про любов
тому що прийшла
щоб пригадав твій образ
і ти краща ніж усі
твої образи
тому що вродлива
від п’ят до душі
тому що хороша від
душі до мене
тому що гордо
ховаєш солодке
маленьке й солодке
крицеве серце
тому що моя
тому що не моя
тому що бачу тебе
і помираю
і гірше ніж
помирати
не бачити тебе
любове
не бачити тебе
тому що ти існуєш
всюди
але найкраще там
де я люблю тебе
тому що твій рот
це кров
і тобі холодно
і мені треба
любити тебе любове
мені треба любити
тебе
хоча ця рана
болить наче дві
хоча я шукаю тебе
й не знаходжу
і хоча
ніч минає і я тебе
маю
і не маю.
Вірш опубліковано в
журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.
***
3.
CRONOTERAPIA BILINGÜE
Двомовна
часотерапія (пер. Марач Віктор)
Коли мої вірші
читає хлопець,
на мить я відчуваю
себе юним;
ну а якщо це
дівчина,
яка їх читає, –
то хотів би, щоб
годинникове тік-так
перетворилось в
одну із тактик
або,
красномовніше, в une tactique.
***
4.
CUANDO ESTA VIRGEN ERA PROSTITUTA
Коли ця діва була повією (пер. Марач Віктор)
Коли ця діва була повією (пер. Марач Віктор)
Коли ця діва була повією,
то мріяла про
заміжжя і штопання шкарпеток;
але як тільки
захотіла
стати просто дівою
із наступними у
зв’язку з цим рутиною і чоловіком,
то затужила за
тими ночами
з дощем і без
клієнтів,
коли, простерта на
доступнім для всіх матраці,
мріяла про заміжжя
і штопання шкарпеток.
***
5.
El Amor Es Un Centro
Кохання
– То Центр
(пер.
Кіндратюк Оксана)
Надія – то є сад
поміж пустелями,
то – крихта між
голодними двома;
кохання – поле,
мінами устелене,
то – ювілей із
кров’ю, без вина;
вапняк і мох; то
хрест є і Сезам;
між ненаситними
шарнір убогий;
кохання – мрія,
чиста, мов сльоза;
то – центр, куди
сходяться дороги;
то - грань всьому́; то – все або нічого;
багаття, що обе́рнеться у попіл;
кохання – то
одне-єдине слово;
малесенький
шматочок від утопії;
то – цілий світ і
набагато менше,
і більше – ніби
острів з всіх держав;
то – дикий шквал і
озеро найтихіше.
А на останок, я би
так сказав:
кохання – то
колючий артишок,
що не втрачає
сво́ю таємничість,
допоки здатна
виклика́ти шок
примари
немовлячої пречистість.
Вірш опубліковано в
журналі Всесвіт, №1-2, 2017 року.
***
6. Ella
que pasa
Та,
що пройшла поряд (пер. Марач Віктор)
Кроки, що
пролунали;
обличчя, що
промайнуло;
чого іще хочеш?
Я задививсь на
тебе,
потім же забуду;
потім і в
самотині,
в самотині і
потім,
я впевнений, що
забуду.
Кроки, що
пролунали;
обличчя, що
промайнуло;
чого іще хочеш?
Я жадав тебе,
жадав тебе дві
або три хвилини;
жадати ж більше
не мав уже часу.
Кроки, що
пролунали;
обличчя, що
промайнуло;
чого іще хочеш?
О ні,
о не зваблюй мене,
бо, спокусі
піддавшись,
не зможемо забути.
Прощай же.
***
7.
ENIGMAS
ТАЄМНИЦІ (пер. Ножак Остап)
Кожен маємо свою
таємницю
і як правило
забуваємо
ключ розгадку до
неї
тиняємось
манівцями
збираємо залишки
блукаємо у
відлуннях
і губимо її уві
сні
щойно повинна
розгадатися
ти ж також маєш
свою
таємниченьку таку
просту
що жодні двері її
не затулять
жодні передчуття
не відштовхнуть
вона в очах твоїх
– заплющуєш очі
вона в руках твоїх
– забираєш руки
вона в грудях
твоїх – прикриваєш груди
вона в моїй таємниці
– уникаєш її
Вірш опубліковано в журналі Всесвіт, №1-2, 2017
року.
***
8.
EPIGRAMA CON MURO
ЕПІГРАМА ЗІ СТІНИ (пер. Глапшун Ольга)
Між мною і тобою /
котру назвав би моєю / зводилась
берлінська стіна
зроблена з пустельного часу
швидкоплинної
журби
ти не могла мене
бачити бо пильно вартувала
чужа злоба
я не міг бачити
тебе бо засліплювало
сонце твого
пророцтва
і не зважаючи не
це ти наче звикле запитувала мене
як було б тобі у
твоєму чеканні
якщо розпростер би
наприклад руки
щоб обійняти мою
відсутність
але стіна впала
все повалилося
ніхто не знав що
робити з цим непорозумінням
а деякі почали
розхапувати рештки немов реліквію
і раптом одного
вечора
ти з'явилася з
просвіту в тумані
і перейшла на мій
бік не окликнувши мене
не торкаючись не
бачачи
і побігла
назустріч іншому
сповненому
повсякденного спокою
інший який може і
не відав
що між тобою і
мною існує
існувала
берлінська стіна
яка розділяючи нас
безнадійно
зближувала
ця стіна що тепер
лише уламки
більшою мірою
уламки
і забуття
***
9. Hombre
que mira a través de la niebla
ЧОЛОВІК ЩО ДИВИТЬСЯ КРІЗЬ ТУМАН (пер. Глапшун Ольга)
Мені важко як
ніколи
називати дерева і вікна
а також майбутнє і біль
дзвіниця невидима
і німа
але якщо дасться знати
своїми дзвонами
буде мов журливий привид
кути втрачають
своє загострення
ніхто й не скаже
що жорстокість існує
кров мучеників це
лише
бліда пляма злоби
як все змінюється
в тумані
ненаситність не
більше
ніж жалюгідна впевненість у собі
мучителі це
вершина іронії
марнославство це
носова частина
якогось сміливого чужинця
скромні навпаки
залишаються непомітними
але мені відомо
хто є ким
за цією завісою невизначеності
знаю де знаходиться
прірва
знаю де немає Бога
знаю де є смерть
знаю де немає тебе
туман це не
забуття
а тільки попередня перерва
тільки б чекання
не знищило мої мрії
тільки б туман
не проник в мої легені
і щоб ти дівчинко
виринула з нього
немов милий спогад
що стане обличчям
і я знав би
нарешті
що ти покинеш назавжди
вологу гущу цього ненависного повітря
коли твої очі
зустрінуть і святкуватимуть
моє щасливе прибуття що не має перерв
***
10.
HOMBRE QUE MIRA EL CIELO
ЧОЛОВІК ЩО ДИВИТЬСЯ НА НЕБО (пер. Глапшун
Ольга)
В час коли падає
зірка
збираю в це
бажання миттєве
безліч бажань
глибоких і першочергових
наприклад щоб біль
не погасив мій гнів
щоб радість не
обеззброїла мою любов
щоб вбивці народу
проковтнули
свої корінні, ікла і різці
і кусали розсудливо печінку
щоб ґрати
ув'язнень
перетворилися в цукор і вигнулися
благочестиво
і мої брати могли б знову вершити
любов і революцію
і коли постанемо
перед немилосердним дзеркалом
щоб ми не проклинали і не проклинали
нас
щоб праведники
виступали попереду
навіть якщо вони недосконалі і зранені
щоб рухалися
вперед наполегливо як бобри
одностайно як бджоли
спритно мов ягуари
і затиснули в кулак все що проти
щоб визнано і непохитно укріпитися
щоб смерть
втратила свою огидну пунктуальність
і коли серце
вирветься з грудей
щоб могло знайти шлях назад
щоб смерть
втратила свою огидну
і жорстоку пунктуальність
але якщо прибуде вчасно щоб не
вчепилася в нас
мертвих від сорому
щоб повітря знову
стало придатне для дихання і для всіх
і щоб ти дівчинко
простувала в радості і в журбі
вмістивши в своїх очах душу
і свою руку в моїй руці
і нічого більше
бо небо вже знову
зловісне
і без зірок
з гелікоптером
і без Бога
***
11. HOMBRE
QUE MIRA UN ROSTRO EN UN ÁLBUM
ЧОЛОВІК, ЯКИЙ ДИВИТЬСЯ НА ОБЛИЧЧЯ В АЛЬБОМІ
(пер. Белінська Аделіна)
(пер. Белінська Аделіна)
Минуло багато часу
з тих пір, коли зустрічався з цією жінкою,
Тіло якої так
добре знаю,
І душу якої думав,
що знав хоча б приблизно.
Минуле не може
бути теперішнім,
Це зрозуміло,
Однак в будь-якому
випадку існують
Спогади,
Які чудово було б
відновити
Там, де був
вогонь,
Залишилася лише
ніжність.
Вона з’явиться
раптово з наростаючого шепоту
І гучним голосом
скаже,
Що робітники майже
нічого не розуміють
Що маленькі міста
найбільш боязкі,
Що молоді не
збираються змінювати світ,
Що насильство – це
ніколи
Що насильство – це
гордість,
Що комфорт знайде
той, хто його шукає.
Лише згодом
помічаю,
Що мені все одно,
що той голос такий гучний
І, чесно кажучи,
не хочу, щоб він перетворився на шепіт
Як тільки
з’явиться обличчя в альбомі
І зараз мені легко
Перегорнути
сторінку.
***