Alejandra Pizarnik y su infancia | Щоденник
Дитинство Алехандри - часопростір її творчості. Реальність давно вже перетворилась на один з мотивів - емблем її поезії, а страждання - у яскраві образи, що виокремлюють її вірші з-поміж інших.
Розділяти чи ні творчість Алехандри і її біографію - це особистий вибір кожного читача та впродовж років дилема для літературних критиків. Ми ж зі свого боку вважаємо за потрібне максимально ділитись з вами тим, що ми знаємо про неї.
Документальний фільм про Алехандру:
Уривки зі щоденника Алехандри:
Sábado, 2 de noviembre
|
Субота, 2 листопада [1957]
|
Estado vegetal.
|
Стан: овоч.
|
Cada mañana despertar,
tener que llorar y tomar café. No puedo gozar de la vida. No encuentro en
ella ningún interés. Sólo algunos consuelos. Yo no quiero consuelos.
|
Кожного ранку
прокидатися, мусити плакати і пити каву. Я не можу радіти життю. Я не
знаходжу у ньому нічого цікавого. Лише поодиноку розраду. Але я не хочу
розради.
|
Ojalá enloquezca o
muera pronto. Estoy segura de que pronto va a suceder algo. No es posible
continuar así, tan sola, viviendo y llorando. Y en resumen ¿qué quiero? Ah,
no sé, no sé. Tal vez no quiera nada. Pero un gran vacío, un bicho que es
vacío me muerde. Siento que me duele el corazón. Y no hay solución para mí.
|
Аби ж то скоро збожеволіти
чи померти. Я впевнена, що незабаром щось має статися. Так не може далі
продовжуватись, так самотньо, коли живеш і плачеш. Але врешті-решт, чого я
хочу? Ні, не знаю, не знаю. Можливо, я не хочу нічого. Але велика порожнеча-комаха
кусає мене. Я відчуваю, як болить моє серце. І немає виходу для мене.
|
Ahora sé, ahora conozco
la soledad de mi infancia. Como si hubiera nacido del aire, como si hubiera
quedado huérfana el día de mi nacimiento. Por eso mis padres me son extraños.
Y todavía exigen de mí. Ellos, que nada han sido para mí.
|
Тепер я знаю, тепер я
знайома із самотністю мого дитинства. Так наче я народилася з повітря, так
наче я залишилися сиротою у свій день народження. Тому мої батьки для мене
чужі. Хоч вони досі щось з мене вимагають. Вони, ті, хто були ніким для мене.
|
Horrenda sensación de
fracaso. ¿Qué importa ser vencida?
|
Жахливе відчуття
поразки. Бути переможеною – і що з того?
|
Domingo, 24 de
noviembre
|
Неділя, 24 листопада [1957]
|
Desalentada por mi
poesía. Abortos, nada más. Ahora sé que cada poema debe ser causado por un
absoluto escándalo en la sangre. No se puede escribir con la imaginación sola
o con el intelecto sólo; es menester que el sexo y la infancia y el corazón y
los grandes miedos y las ideas y la sed y de nuevo el miedo trabajen al
unísono mientras yo me inclino hacia la hoja, mientras yo me despeño en el
papel e intento nombrar y nombrarme. Aparte de ello no olvido lo
correspondiente al lenguaje, expresión, etc., materias en las que soy una
completa intrusa.
|
Удушена моєю поезією.
Самі лише аборти. Тепер я знаю, кожна поезія повинна бути спричинена
справжнім вибухом крові. Неможливо писати за допомогою лише уяви або лише розуму; надзвичайно важливо, щоб секс
і дитинство і серце і найбільші страхи і ідеї і спрага і знову страх
працювали в унісон у той момент, коли я нахиляюся над аркушем, коли я падаю в
безодню на папері і намагаюся називати і називатися. Крім цього, я не забуваю
про те, що стосується мовлення, вираження, тощо: матерії, в яких я повністю
зайва.
|
20 de abril
|
20 квітня [1958]
|
...
|
…
|
Y necesito recuperar mi
infancia, urge detenerla, desenterrarla de su pantano de miedos. Pero
pensándolo bien ¿he tenido yo una infancia? No, creo que no. No tengo un solo
recuerdo de ella que me permita la más mínima nostalgia. No tengo ni un
recuerdo bueno de mi niñez.
|
Мені необхідно
відновити своє дитинство, вкрай терміново затримати його, відкопати його з
болота страхів. Але якщо задуматися, а чи було у мене дитинство? Ні, я думаю.
Не було. У мене немає жодного спогаду з дитинства, який дозволив би мені
відчути бодай якусь ностальгію. У мене взагалі немає спогадів з дитинства.
|
21 de abril
|
21 квітня [1958]
|
He pensado en la
novela. No la comenzaré con mi infancia. El solo hecho de recordarla [me]
cubre de cenizas la sangre. Sólo algunas angustias, algunos sucesos
lamentables, sobre todo lamentablemente sexuales.
|
Я думала про роман. Не
буду починати його зі свого дитинства. Сам лише спогад про нього вкриває
попелом мою кров. Лише якісь страждання, якісь жалюгідні події, здебільшого
жалюгідно сексуальні.
|
No confundir la
irrealidad poética con la irrealidad neurótica. A propósito de los ensueños
edípicos: ¿qué hacer si se ha carecido de padres? Trascenderlo de alguna
manera. Lo esencial es comprender que ya no soy una niña sino una mujer, sino
y sobre todo una mujer. Rien qu’une femme dans le silence de la solitude…
|
Не треба плутати
поетичну ірреальність з ірреальністю невротичною. Стосовно едипових мрій: як
бути, коли немає батька? Вивищитися над цим у якийсь спосіб. Ключовим є
зрозуміти, що я вже не маленька дівчинка, а жінка, в першу чергу, жінка. Rien
qu’une femme dans le silence de la solitude1…
|
16 de mayo
|
16 травня [1958]
|
Insomnios dedicados a
la infancia tan lejana. Infancia lamentable, rota, como una buhardilla llena
de ratones y de carbón inútil. He intentado rescatar un solo recuerdo hermoso
pero no lo he conseguido. Todo lo contrario: a medida que me alejo en el tiempo
me veo más desdichada, en dificultades con la gente, hastiada, «niña falsa y
enferma de los suburbios tenebrosos». Ahora me pregunto cómo logré
sobrevivir, cómo no me aniquilaron absolutamente.
|
Безсоння присвячене
такому далекому дитинству. Дитинству плачевному, розбитому, як горище, повне
щурів і нікому непотрібного вугілля. Я намагалася врятувати хоча б один
красивий спогад, але мені не вдалося. Якраз навпаки: чим більше я віддаляюся
у часі, тим нещаснішою я себе почуваю: проблемне у спілкуванні з іншими, смертельно
втомлене, «лихе і хворе дитя з похмурих передмість»2. Тепер я себе
запитую, як мені вдалося вижити, як тільки мене не знищили.
|
Una solución para
desagraviar a mi infancia sería señalar a mis padres como únicos culpables.
Pero me hastía la lucha familiar.
|
Один зі способів
загладити моє дитинство міг би бути звинувати у всьому моїх батьків. Але мені
остогидла сімейна боротьба.
|
Y ahora tengo que
empezar de nuevo. Como si aún no hubiera nacido.
|
А тепер мені треба
починати заново. Так наче я ніколи не народжувалася.
|
De todos modos,
advierto que tengo demasiada confusión, no puedo asimilar todas mis
experiencias y sensaciones. Son excesivas. Y yo soy tan lenta, y ellas giran,
ellas giran y me asfixian como si se bebiera una botella de vino ininterrumpidamente,
sin tomarse el tiempo necesario para respirar.
|
У будь-якому разі,
попереджаю, я занадто спантеличена і не можу
освоїти весь свій досвід і всі свої відчуття. Їх занадто багато. А я
така повільна, а вони кружляють, вони кружляють і не дають мені дихати, так
наче коли не дихаючи вип’єш залпом
пляшку вина.
|
Del diario de Du Bos
respecto de una definición de Dostoievski: «un ser que durante toda su vida
no vive, sino que no cesa de imaginarse a sí mismo». He aquí Alejandra.
|
Зі щоденника Дю Бо3
стосовно визначення Достоєвського: «істота, що протягом всього свого життя не
живе, а безперестанку уявляє саму себе». Ось і Алехандра.
|
Viernes, 18 de
diciembre
|
П’ятниця, 18 грудня [1959]
|
Pavoroso amor al
dinero. Todo se ha unido para hacer mi codicia y ambición: el signo Tauro, la
raza judía, y mi infancia desdichada y humillada. Lucho con todas mis
fuerzas. Lo terrible de los deseos que se desprecian.
|
Страшна любов до
грошей. Все зійшлося до моєї жадібності та
честолюбства: знак Телець, єврейська раса і моє нещасливе, принизливе
дитинство. Я борюся усіма своїми силами. Але найжахливіше в бажань це те, що
вони зневажають одне одного.
|
Y qué sucedería si
aceptase mi amor al dinero y a la gloria (gloria en el sentido de salir en
revistas tipo Paris-Match). No. He de luchar conmigo misma. En verdad, el
mundo del dinero es el mundo de mi familia. Seguramente lo que yo deseo es
que me acepten: y tener dinero o ganarlo o conseguirlo es la única forma de
conquistar su admiración y estima.
|
А що сталося б, якби я
прийняла свою любов до грошей та слави (слави на кшталт бути на обкладинці
журналу на зразок Paris-Match4). Ні. Я маю боротися сама з собою.
Направду,
світ грошей це світ моїх батьків. Безсумнівно, я бажаю, щоб мене прийняли: а
мати гроші, або заробляти їх, або діставати їх, – це єдиний спосіб завоювати
їхню повагу і захоплення.
|
Pero el signo Tauro, la
raza judía, la infancia desdichada.
|
Але знак Телець,
єврейська раса нещасливе дитинство.
|
31 de mayo
|
31 травня [1962]
|
...
|
…
|
La que miraba el mar en
noches viejas. Recuerdos de infancia: muros, detonaciones, gritos. El aire es
un campo de concentración para una niña minúscula que baila sobre el filo de
un cuchillo. Las risas ajenas son un obstáculo. Los veranos también. Queda
como solución rodar por las escaleras de mármol hasta que el dolor de los
huesos obligue a reconocer la realidad de los fenómenos físicos…
|
Та, що дивилася на море
старими ночами. Спогади дитинства: стіни, вибухи, крики. Повітря – це
концентраційний табір для тендітної дівчинки, яка танцює по лезу ножа. Чужий
сміх – перепона. Літня пора – також. Залишається тільки скочуватися по
мармурових сходах так, щоб біль у кістках змушував прийняти як реальність
фізичні явища…
|
4 de noviembre
|
4 листопада [1962]
|
…
|
…
|
¿Qué es lo que hace que
se pierda la infancia? Me pregunto cuándo surgió en mí la tensión, la
inhibición, el falso conocimiento de mí, mi maldita vida psicológica. Hubo
una vez en la que yo jugaba y me olvidaba y hacía lo que quería y me permitía
todo. No quiero referirme a las reprensiones ni prohibiciones familiares pues
ellas existieron siempre. Hablo de una vieja libertad que no sabía lo que
era. Creo que todo terminó la mañana aquella en que me miré en un espejo y
aprendí mi cara. A pesar de todo mi infancia fue horrible y aun libre sufría
y sabía que sufría. Debo repetir por milésima vez que mis padres se esmeraron
en arruinarme. Y lo lograron. Por ignorancia, por estupidez y por falta de
afecto.
|
Що робити, коли
втрачаєш дитинство? Я запитую себе, коли в мені виникло напруження,
самозаперечення, хибне уявлення себе, моє прокляте психологічне життя. Був
колись час, коли я гралася, забувалася і робила все, що хотіла і дозволяла
собі все, що завгодно. Я не хочу говорити ні про зауваження, ні про сімейні
заборони, адже вони існували завжди. Я говорю про стару свободу, яка не знала, чим вона була.
Гадаю, всьому настав кінець, коли я заглянула у дзеркало і побачила своє
обличчя. Попри все, моє дитинство було жахливим, і навіть будучи вільною, я
страждала і знала, що страждаю. У
сотий раз я маю повторити, що мої батьки попіклувались про те, щоб знищити
мене. І їм це вдалося. Через невігластво, через тупість і через слабкі почуття.
|
6 de noviembre
|
6 листопада [1962]
|
Dentro hay un vacío. O
dolor. Espero una revelación. Espero que comiencen a hablar. Que se digan. La
infancia es una bolsa de arpillera, vacía de carbón, en donde hay juguetes
rotos que no recuerdo. Sorpresas que me disgustaban, regalos que me hubieran
alegrado si yo no hubiera sido yo. Todos estos días siento náuseas y tengo
visiones de carne muerta de un horrible color gris, «el color con que esperan
los muertos». Todos estos días me estuve acusando de no querer oír ni mirar
ni comprender. ¿Qué oír o mirar o comprender? Debo dejarme, no debo buscar.
Me siento enferma y busco la muerte que sin duda —por ser yo— ha de ser vil y
dolorosa.
|
Всередині – порожнеча.
Або біль. Я чекаю на якусь розраду. Я чекаю, що вони почнуть говорити. І що
заговорять між собою. Дитинство це мішок, порожній, з під вугілля, у якому
лежать зламані іграшки, яких я не пам’ятаю. Сюрпризи, які мені не подобалися,
подарунки, які мене розвеселили б, якби я була не я. Усі ці дні я відчуваю
нудоту і мені ввижається мертве м’ясо жахливого сірого кольору, «кольору, з
яким чекають мерці». Усі ці дні я звинувачувала себе у небажанні чути,
бачити, розуміти. Що чути, бачити чи розуміти? Я маю залишити себе у спокої,
я не повинна шукати. Я відчуваю себе хворою і шукаю смерті, що, безсумнівно,
адже я це я, має бути підступною і болісною.
1
Ніщо інше як жінка у тиші самотності (фр).
2
Цитата з Габріели Містраль. Габріела Містраль (1889 – 1957) - чилійська
поетеса, просвітителька, дипломат, борець за права жінок, лауреат
Нобелівської премії з літератури.
3 Щарль Дю Бо
(1882-1939) - французький письменник,
літературний критик ХХ століття, відомий своїми особистими щоденниками.
4 «Паризьке
змагання» (фр) —
інформаційно-розважальний ілюстрований тижневик, заснований в Парижі у 1949
р. На обкладинці кожного щотижневого номера зазвичай перебувала фотографія
відомої особистості, що майже завжди гарантувало покупку номера.
|
Редагувала: Анабель Сотело Рамірес