Alejandra Pizarnik y Jorge Luís Borges | Поезія та інтерв'ю
25 листопада 1972 року на столі Алехандри знайшли папірець з такими словами:
En el centro puntual
de la maraña
Dios, la Araña.
|
В плетіння центрі сидить
тихо
Бог, Павучиха.
|
Пізніше, з'ясувалось, що ці рядки є переробленим цитуванням вірша Хорхе Луїса Борхеса, який він присвятив Джонатану Едвардсу, американському теологу та філософу, що проповідував про гнів божий та погрожував грішникам пеклом.
Lejos de la ciudad,
lejos del foro
Clamoroso y del
tiempo, que es mudanza,
Edwards, eterno ya,
sueña y avanza
A la sombra de árboles
de oro.
Hoy es mañana y es
ayer. No hay una
Cosa de Dios en el
sereno ambiente
Que no lo exalte
misteriosamente,
El oro de la tarde o
de la luna.
Piensa feliz que el
mundo es un eterno
Instrumento de ira y
que el ansiado
Cielo para unos
pocos fue creado
Y casi para todos el
infierno.
En el centro puntual
de la maraña
Hay otro prisionero,
Dios, la Araña.
|
Далеко від міста, далеко
від рокоту
Люду, від часу, який все
змінює,
Едвардс, вічний, мріє й ся
рухає
До тіні дерев зроблених з
золота.
Сьогодні - це завтра та
вчора. Довкола,
В тиші, Жодної Божої Речі немає
Яка про нього собі не
співає,
Золото дня чи золоте місяця
коло.
Для нього, щасливого, світ
застиг
вічним знаряддям гніву, небо
жадáне
створене для кількох, а
пекла стане
ледь-ледь не на всіх.
В плетіння центрі сидить
тихо
Інший в’язень, Боже, Павучиха.
|
Окрім того, пропонуємо вашій увазі певні частини з інтерв'ю Алехандри та Івонни Борделуа (подруги Алехандри) з Хорхе Луїсом Борхесом:
Читач цього
інтерв'ю неодмінно впізнає у відповідях, які були усними, смак Борхесівського
письма. Фактично, ми не виправили і не прибрали майже нічого, що записав
диктофон. Вилучили лише деякі зворушливі милиці розмовної мови: "Я не
знаю", "Я думаю", "Я переконаний" тощо.
Зокрема, нам
довелося позбутись багатьох "Я не знаю". Словом, з відповідей ви
побачите, що скромність є однією з найважливіших рис Борхеса. Наприклад,
неодноразово він згадує Леопольдо Лугонеса, вважаючи його кращим за себе (тон
його голосу в момент, коли він це стверджував, був як у людини, що проголошує
загальні істини чи очевидні речі). Цю несправедливість, яку він практикує на
собі, він також задіює, коли говорить про «симпатії та розбіжності». Так, наприклад,
він сказав нам (у бесіді поза інтерв'ю), що Кафка не кращий за Кіплінга. Але ця
дивна несправедливість також належить літературній традиції, і великі
письменники тому підтвердження. Досить згадати Віктора Гюго і Гете.
Чим вам цікава
сучасна література?
Х.Л.Б. –
Загалом, мало чим. У мене складається враження, що література бере участь у
загальному занепаді цієї епохи.
Тоді, які, на
вашу думку, періоди апогею літератури?
Х.Л.Б. – Зі
свого боку, я можу з певним правом говорити про англомовні літератури: і я
думаю, що в Англії наразі немає письменників, яких можна порівняти з Шоу,
Честертоном, Уеллсом… Крім того, гадаю, що те, що в мене є деяка слава, є одним
із доказів занепаду літератури.
Чи не було б більш справедливо сказати, що ви належите до періоду цієї іншої літератури («Шоу, Честертона, Уеллса...»)?
Х.Л.Б. - Не
знаю; але знаю, наприклад, що аргентинські письменники, які явно кращі за мене
– досить лиш згадати Лугонеса або Поля Груссака – не досягли того резонансу та
популярності, які маю я. Мені здається, що якби я був дійсно їх сучасником, то
я б не став особливо відомим.
[...]
Які, на вашу
думку, основні недоліки аргентинської літератури в порівнянні з європейською
літературою?
Х.Л.Б. – Головний недолік аргентинської літератури, – і тут я узагальнюю, оскільки це
питання є загальним і вимагає загальної відповіді - за винятком деяких
випадків, – це те, що вона не здається необхідною літературою. Я згадую, як
Уордсворт говорив про Гете, що йому не вистачало невідворотності. Гадаю, що в
цій країні багато письменників, які роблять свою справу з майстерністю, але чиї
твори не відповідають аргентинській свідомості або теперішньому стану цієї
свідомості. Тобто, я особисто знаю випадки, коли молоді автори у нашій
країні роблять все можливе, – і деколи в них виходить – щоб стати Еліотом, Кафкою
чи будь-яким іншим письменником. Але в той же час я не знаю, наскільки це має
сенс, оскільки твори як Кафки, так і Еліота – котрим я захоплююся, але, звісно,
менше, ніж Кафкою – відповідають, навіть коли це не планувалось, певній
проблематиці. Наприклад, однією з тем творів Кафки є взаємозв'язок людини з
божественним, місце людства у всесвіті, таємниця знання відповідно до яких
канонів, і згідно з якими законами ми судимі; як належне існує факт, що є
суддя, який нас судить. В результаті, в такій по суті своїй атеїстичній країні
як наша, ці проблеми не мають сенсу чи ставлять під сумнів щирість письменника.
[…]
Чи вважаєте ви,
що той факт, що в Європі письменник може матеріально вижити завдяки літературі,
є важливим для самого твору?
Х.Л.Б. – Ні,
навряд чи це важливо для твору. Мені здається, що Андре Гіде сказав: "il
faut décourager la litérature"; маю на увазі, що якщо людина має
покликання до літератури, – я написав сонет про це, так? – то особисті
негаразди і таке інше можуть бути поживою для твору; з вашого дозволу, наведу дуже
прості і очевидні приклади, не думаю, що в'язниця Сервантеса чи Верлена, або
сліпота Мільтона, заважали їм писати вірші, якими досі захоплюються. В цілому,
гадаю, було б краще для літературного твору, якби наслідувалась єврейська
традиція, тобто традиція, що змушує раввіна, який також може стати
письменником, мати якусь іншу роботу і було б добре, мені здається, щоб це не
була журналістика, тому що журналістика знаходиться в небезпечній близькості до
літератури і може забруднювати роботу автора. Мені більше подобається, скажімо,
випадок Спінози, який полірував лінзи і разом з тим – філософську систему.
[…]
Як ви думаєте,
чи існує певний опір іспанської мови поезії?
Х.Л.Б. – Ні,
але думаю, як і Унамуно, що більшість іспаномовних письменників – письмові
оратори. Щодо опору мови, я вважаю, що ми не маємо права говорити про це, якщо
ми читали Темну Ніч Душі або якщо ми читали Гонгору, чи Даріо, чи Лугонеса, чи
Енріке Банчса, взагалі, нам не потрібно збирати тут до купи імена, щоб
продемонструвати, що мова здатна до поезії.
Тепер, оскільки
ми вже заговорили про це, іспанська все ж має певний недолік: більшість слів,
на мою думку, занадто довгі. Це помітно, коли ви хочете перекласти, скажімо,
сонет Шекспіра іспанською. В рядок англійською – бо англійська у своїй
німецько-саксонською складовій є майже односкладовою – вміщається набагато
більше, ніж в рядок іспанською. Ця стислість є своєрідною досконалістю. Тепер,
ще один недолік – коли вже ви мене наштовхнули на цю тему – полягає в тому, що в
прислівниках наголос іспанською падає на неважливу частину. Наприклад, якщо ви
говорите «alegremente» або «tristemente», все що ви чуєте – це «mente» і це відповідає самому
механізму мови. Однак, якщо ви говорите «sadly», «gaily», «darkly», «lithly», то наголос падає на важливу частину, тобто на прикметник, а не на «ly», який просто вказує нам на прислівник.
Але те, що
неможливо писати поезію іспанською, мені здається ризиковим твердженням. Зараз
пригадую, що єдиний раз, коли я говорив з Пабло Нерудою, – але це була не
сувора розмова, а розмова яка більше хотіла бути доброзичливою, ніж чіткою – ми
дійшли до висновку, що іспанська – мова неохоча до поезії, і спроби створити її
є абсурдом. Але я думаю, що ніхто з нас не вірив в це, і доказом цього, є те,
що ми спробували – він, звичайно, успішно – писати іспанською мовою. Якби ми
думали, що намагаємося маніпулювати абсолютно бунтівною матерією, ми б цього не
робили.
Інтерв'ю зроблене в будинку Х. Л. Борхеса Алехандрою Пісарнік та Івонною Борделуа і опубліковане в журналі Zona Franca de Literatura e Ideas, номер 2, Каракас, 2 вересня 1964 і оцифроване Патрісією Венті. (повне інтерв'ю іспанською мовою читайте тут: http://patriciaventi.blogspot.com/2007/10/entrevista-jorge-luis-borges.html
Переклад вірша: Анабель Сотело Рамірес і ОлександрБоровенський
Переклад інтерв'ю: Анабель Сотело Рамірес