Alejandra Pizarnik y Silvina Ocampo | Лист до Сільвіни Окампо

Сільвіна Окампо (1906 - 1993р.) - аргентинська письменниця. Сестра Вікторії Окампо, яка заснувала журнал Sur, літературну платформу для багатьох іспаномовних письменників та поетів. Діяльність журналу підтримував Хосе Ортега-і-Гассет, Хорхе Луїс Борхес, та чоловік Сільвіни - Адольфо Біой Касарес. Довгий час Сільвіна залишалась в тіні своєї сестри та чоловіка, проте скоро якість та непересічність її фантастичних оповідань та поезії перетворили її на одну з найважливіших представниць аргентинської літератури ХХ століття. В співавторстві з Борхесом вийшли такі книги як "Антологія фантастичної літератури" та "Антологія аргентинської поезії". Пізніше вийшов друком роман "Ненависть кохання", написаний разом з її чоловіком. 

Сільвіні Окампо присвячена знаменита розповідь Борхеса «П'єр Менар, автор Дон Кіхота».

Алехандра Пісарнік та Сільвіна Окампо, не зважаючи на різницю у віці, одразу порозумілись. В них було багато спільного: окрім сестринської боротьби за першість, їх об'єднувала глибина життєвих пошуків. Обидві жінки були "інакшими" серед своїх: їх жарти - серйозніші, їх сміх - занурений в біль, їх розмови - зрозумілі лише їм. Сільвіна пробачала Адольфу його зради, Алехандра пробачала Сільвіні її, часом, відчуженність. 

Нам відомо лише про 14 опублікованих листів, з яких ми переклали останній, найсумніший, написаний Алехандрою за декілька місяців до її смерті.

Ma très chère, Tristísimo día en que te telefoneé para no escuchar sino voces espúreas, indignas, originarias de criaturas que los hacedores de golems hacían frente a los espejos (cf. von Arnim). Pero vos, mi amor, no me desmemories. Vos sabés cuánto y sobre todo sufro. Acaso las dos sepamos que te estoy buscando. Sea como fuere, aquí hay un bosque musical para dos niñas fieles: S. y A. Escribime, la muy querida. Necesito de la bella certidumbre de tu estar aquí, ici-bas pourtant. Yo traduzco sin ganas, mi asma es impresionante (para festejarme descubrí que a Martha le molesta el ruido de mi respiración de enferma.) ¿Por qué, Silvina adorada, cualquier mierda respira bien y yo me quedo encerrada y soy Fedra y soy Ana Frank? El sábado, en Bécquar, corrí en moto y choqué. Me duele todo (no me dolería si me tocaras –y esto no es una frase zalamera). Como no quise alarmar a los de la casa, nada dije. Me eché al sol. Me desmayé pero por suerte nadie lo supo. Me gusta contarte estas gansadas porque sólo vos me las escuchás. ¿Y tu libro? El mío acaba de salir. Formato precioso. Te lo envío a Posadas 1650, quien, por ser amante de Quintana, se lo transmitirá entre ascogencia y escogencia. Te (les) envié aussi un cuaderniyo venezol-ano con un no sé qué de degutante (como dicen Ellos). Pero que te editen en 15 días (…)Mais oui, je suis une chienne dans le bois, je suis avide de jouir (mais jusqu’au péril extrême).   Oh Sylvette, si estuvieras. Claro es que te besaría una mano y lloraría, pero sos mi paraíso perdido. Vuelto a encontrar y perdido. Al carajo los greco-romanos. Yo adoro tu cara. Y tus piernas y, surtout (bis10) tus manos que llevan a la casa del recuerdo-sueños, urdida en un más allá del pasado verdadero. Silvine, mi vida (en el sentido literal) le escribí a Adolfito para que nuestra amistad no se duerma. Me atreví a rogarle que te bese (poco: 5 o 6 veces) de mi parte y creo que se dio cuenta de que te amo SIN FONDO. A él lo amo pero es distinto, vos sabés ¿no? Además lo admiro y es tan dulce y aristocrático y simple. Pero no es vos, mon cher amour. Te dejo: me muero de fiebre y tengo frío. Quisiera que estuvieras desnuda, a mi lado, leyendo tus poemas en voz viva. Sylvette mon amour, pronto te escribiré. Sylv., yo sé lo que es esta carta. Pero te tengo confianza mística. Además la muerte tan cercana a mí (tan lozana!) me oprime. (…) Sylvette, no es una calentura, es un re-conocimiento infinito de que sos maravillosa, genial y adorable. Haceme un lugarcito en vos, no te molestaré. Pero te quiero, oh no imaginás cómo me estremezco al recordar tus manos que jamás volveré a tocar si no te complace puesto que ya lo ves lo sexual es un “tercero” por añadidura. En fin, no sigo. Les mando los 2 librejos de poemúnculos meos –cosa seria.  Te beso como yo sé i a la rusa (con variantes francesas y de Córcega). O no te beso sino que te saludo, según tus gustos, como quieras. Me someto. Siempre dije no para un día decir mejor sí. Ojo: esta carta tu peut t’en foutre et me répondre à propos des hormigas culonas. Sylvette, tu es la seule, l’unique. Mais ça il faut le dire: Jamais tu ne rencontreras quelqu’un comme moi –Et tu le sais (tout) (Et maintenant je pleure. Silvina curame, ayudame, no es posible ser tamaña supliciada -) Silvina, curame, no hagas que tenga que morir ya.

Ma très chère1, Дуже сумний той день, коли я тобі подзвонила, щоб почути лише фальшиві, негідні голоси, які народжуються з істот, зроблених перед дзеркалами творцями големів (див. фон Арнім2). Але ти, любов моя, не відкидай мене. Ти знаєш, скільки і більше всього я страждаю. Хіба ми обbдві не знаємо, що я шукаю тебе. Як би там не було, тут існує музичний ліс для двох вірних подруг: С. і А. Пиши мені, моя рідна. Мені потрібна прекрасна впевненість у тому, що ти тут, ici-bas pourtant3. Я перекладаю неохоче, моя астма вражає (на радість собі дізналась, що Марті4 заважає шум від мого хворого дихання) Чому, любо Сільвіно, будь-яке лайно дихає добре, а я залишаюсь під замком, а я - Федра,  я - Ана Франк5? В суботу, в Беккарі6, я їхала на мотоциклі і потрапила в аварію. В мене все болить (не боліло б, якби ти доторкнулась до мене - і це не просто улеслива фраза). Я не хотіла тривожити домашніх, тому нічого їм не сказала. Коли лежала на сонці, я знепритомніла, але, на щастя, ніхто не помітив. Мені подобається розповідати тобі ці дурниці, тому що тільки ти їх слухаєш. Як твоя книга? Моя нещодавно вийшла. Чудовий формат. Я тобі її відправлю на вулицю Посадасас 1650, яка, будучи коханкою Кінтани7, передасть йому цю книжку, відчуваючи щось середнє між відразою та вільним вибором. Aussi8, я надіслала тобі (вам) венесуельський  записничок зі всіляким деґутивним9(як Вони кажуть). Хоч би тебе опублікували через 15 днів (...) Mais oui, je suis une chienne dans le bois, je suis avide de jouir (mais jusqu’au péril extrême10). О, Сільветто, якби ж ти була тут. Звичайно, я б поцілувала тобі руку і плакала б, але ти мій втрачений рай. Знайдений знову і втрачений. До дідька греко-римлян. Я обожнюю твоє обличчя. І твої ноги, але surtout11 (повторюю вдесяте) твої руки, що ведуть до домівки спогадів-мрій, cплетену раніше, ніж у справжньому минулому. Сільвінo, життя моє (в прямому сенсі), я написала Адольфіто, щоб наша дружба не засинала. Я насмілилась попросити його поцілувати тебе (трохи: 5 або 6 разів) від мене, і я думаю, що він зрозумів, що я люблю тебе БЕЗМЕЖНО. Його я теж люблю, але це інше, ти ж знаєш, чи не так? Окрім того, я захоплююсь ним, він такий солодкий, аристократичний і простий водночас. Але він - не ти, mon cher amour. Залишаю тебе: я вмираю від жару і мені холодно. Я б хотіла, щоб ти була поруч, гола, читаючи вголос свої вірші. Сільветто, mon amour, я незабаром напишу тобі. Сільв., я знаю, що це за лист. Але я відчуваю до тебе дивну довіру. Крім того, така близька до мене смерть (така життєрадісна!), пригнічує мене. (...) Сільветто, це не лихоманка, це - безкінечне визнання того, що ти чудова, прекрасна, славна. Залиш для мене трошки місця в собі, я не заважатиму. Я так люблю тебе, о, не уявляєш собі, як я тремчу, згадуючи твої руки, котрих мені ніколи не торкнутись ще раз,  якщо ти не забажаєш, бо ти ж розумієш, що сексуальне - це «посередник» до того ж всього. У всякому разі, я не продовжуватиму. Надсилаю вам 2 книженції моїх віршиків - це справа серйозна. Я цілую тебе, як вмію, і на російський манер (і з французьким та корсиканським варіантами). Або не цілую, а передаю тобі такі вітання, що відповідають твоєму смакові, як ти хочеш. Я здаюсь. Завжди говорила “ні”, щоб одного дня сказати, що краще “так”. Зауваж: tu peut t’en foutre et me répondre à propos des hormigas culonas. Sylvette, tu es la seule, l’unique. Mais ça il faut le dire: Jamais tu ne rencontreras quelqu’un comme moi –Et tu le sais (tout) 12. ( Et maintenant je pleure13. Сільвіно, вилікуй мене, допоможи, не можу молити сильніше) Сільвіно, вилікуй мене, не змушуй мене помирати зараз. 1 фр.: Моя дуже дорога 2 Лю́двіґ-Йоахі́м фон А́рнім (1781 -1831) — німецький письменник, основний представник (разом зі своїм другом Клеменсом Брентано) гейдельберзького романтизму. 3 фр.: хоч в цьому світі 4Марта Ісабель Мойа – вважається останньою коханкою Алехандри 5 Федра — дочка критського царя Міноса й Пасіфаї, друга дружина Тесея, мати Демофонта й Акаманта. За міфами, вона закохалася в Тесеєвого сина Іпполіта, що призвело до смерті їх обох. А́нна Фра́нк — єврейська дівчинка-підліток, що народилася в Німецькій Державі. Була схоплена та відправлена, як і її рідні, до концтабору в Аушвіц, а пізніше до Берген-Бельзена. Впродовж всього часу перебування у сховищі Анна вела щоденник, який став згодом всесвітньо відомим. 6 Скоріш за все, мається на увазі Beccar – район на півночі Буенос Айреса. 7 Посадас – вулиця, на якій жила сім’я Окампо. На проспекті Кінтани, що проходить перпендикулярно, був розташований будинок, в якому народився Касарес. 8 фр.: також. 9 З фр. dégoûtant – гидотний. 10 фр.: Але так, я собака в лісі, що прагне насолоди (навіть найбільш небезпечної) 11 фр: більше всього. 12 фр.: ти можеш начхати на цей лист і відписати мені щось на тему мурашиних сідниць. Сільветто, лише ти, ти єдина. Але слід визнати: ти ніколи не знайдеш нікого, як я. І ти це знаєш (все). 13 фр.: А тепер я плачу.

Переклад листа: Анабель Сотело Рамірес і Марина Марчук